Парвовірусний ентерит собак

Парвовірусний ентерит (парвовірус, «парво») — гостра вірусна інфекція собак, яка вражає кишківник і кістковий мозок. Збудник — парвовірус собак 2 типу (CPV-2) та його варіанти 2a, 2b і 2c. Найчастіше хворіють нещеплені цуценята віком від 6 тижнів до 6 місяців, але захворіти може й доросла собака без щеплень. Без лікування хвороба часто закінчується загибеллю; при вчасному інтенсивному лікуванні в клініці виживає більшість цуценят.

Симптоми

Інкубаційний період зазвичай 3–7 днів. Хвороба розвивається швидко, за 1–2 доби:

• млявість, цуценя багато лежить, не грається;
• відмова від їжі;
• підвищення температури (у тяжких випадках — навпаки, зниження);
• повторне блювання;
• рясна діарея, часто з кров'ю і різким запахом;
• швидке зневоднення: сухі ясна, запалі очі, шкіра повільно розправляється після захоплення в складку;
• біль у животі, собака горбиться.

Вірус руйнує клітини кишкового епітелію, тому бактерії з кишківника проникають у кров. Одночасно він пригнічує кістковий мозок і знижує кількість лейкоцитів. Саме зневоднення, сепсис і шок роблять хворобу небезпечною.

Причини і як передається вірус

Хвора собака виділяє величезну кількість вірусу з калом. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом: через контакт із хворою твариною, її фекаліями або забрудненими предметами — мисками, підстилкою, взуттям, руками, травою на вигулі. Вірус дуже стійкий у довкіллі й може зберігатися місяцями, тому цуценя може заразитися навіть у дворі, де хвора собака була давно.

Групи ризику:

• цуценята до завершення курсу щеплень, особливо після відлучення, коли знижуються материнські антитіла;
• собаки без щеплень будь-якого віку;
• тварини з притулків, розплідників, ринків, де багато собак;
• за спостереженнями ветеринарів, тяжче хворіють ротвейлери, добермани, пітбультер'єри, лабрадори та німецькі вівчарки.

Людям і більшості інших тварин парвовірус собак не передається, але людина може перенести вірус на взутті й одязі.

Діагностика

Ветеринарний лікар оцінює симптоми, вік і статус щеплень. Для підтвердження використовують:

• експрес-тест калу на антиген вірусу — результат за 10–15 хвилин. На початку хвороби тест може бути хибнонегативним, а через 5–12 днів після щеплення живою вакциною — слабко позитивним;
• ПЛР калу — точніший лабораторний метод;
• загальний аналіз крові — характерне зниження лейкоцитів;
• біохімію крові та електроліти — щоб оцінити зневоднення і підібрати крапельниці.

Схожі симптоми бувають при отруєнні, сторонньому тілі в кишківнику, коронавірусному ентериті, гельмінтозі та чумі, тому самостійно «поставити діагноз» за проносом не можна.

Лікування

Специфічних ліків, які знищують парвовірус, немає. Лікування підтримує організм, поки імунітет не впорається з вірусом (зазвичай 5–7 днів). У клініці застосовують:

• внутрішньовенні інфузії для відновлення рідини та електролітів — основа лікування;
• протиблювотні препарати;
• антибіотики для профілактики сепсису;
• знеболення;
• контроль глюкози та калію, за потреби — переливання плазми або крові;
• раннє обережне годування спеціальним кормом, щойно припиняється блювання.

Найкращі результати дає стаціонар з цілодобовим наглядом. Амбулаторна схема можлива лише в легких випадках і за рішенням лікаря. Народні засоби, «відпоювання» горілкою чи голодування вдома при парвовірусі небезпечні: цуценя втрачає рідину швидше, ніж може випити.

Після одужання собака ще кілька тижнів виділяє вірус. Її тримають окремо від нещеплених собак, а місця перебування дезінфікують.

Як перебігає хвороба по днях

• 1–2 доба: млявість, відмова від їжі, температура; блювання з'являється раніше за пронос. На цьому етапі цуценя ще можна «впіймати» до тяжкого зневоднення.
• 2–4 доба: найнебезпечніший період — пронос, часто з кров'ю, різке зневоднення, падіння лейкоцитів, ризик сепсису й шоку.
• 4–7 доба: у більшості цуценят, які отримують лікування, блювання припиняється, з'являється інтерес до їжі, лейкоцити починають зростати.
• 1–2 тижні після: відновлення кишківника, поступовий перехід на звичайний корм.

Ознаки покращення — цуценя саме п'є воду без блювання, просить їсти, стає активнішим. Ознаки погіршення — холодні лапи, бліді ясна, падіння температури, відсутність реакції.

Коли терміново до лікаря

Везіть собаку до ветеринара негайно, не чекаючи ранку, якщо:

• у цуценяти без повного курсу щеплень блювання або пронос;
• у калі кров або він має вигляд «малинового желе»;
• собака не п'є або блює після кожного ковтка води;
• ясна бліді або сірі, лапи холодні, тварина майже не реагує.

Кожна година затримки погіршує прогноз.

Профілактика

• Щеплення. За рекомендаціями WSAVA, цуценят щеплять з 6–8 тижнів кожні 2–4 тижні, останнє щеплення курсу — не раніше 16 тижнів. Ревакцинація — у 6–12 місяців, далі зазвичай раз на 3 роки (графік визначає лікар з урахуванням вакцини).
• До завершення курсу щеплень не вигулюйте цуценя там, де гуляє багато собак, і не пускайте до незнайомих тварин.
• Мийте руки й взуття після контакту з чужими собаками.
• Для дезінфекції підходять засоби на основі гіпохлориту натрію (побутова хлорвмісна «білизна» в розведенні приблизно 1:30) або спеціальні ветеринарні дезінфектанти. Звичайний спирт і більшість мийних засобів вірус не знищують.
• Якщо вдома хворіла собака, нове нещеплене цуценя заводьте не раніше ніж через кілька місяців і після ретельної дезінфекції.

Догляд після одужання

• годуйте легкозасвоюваним кормом невеликими порціями 4–6 разів на день, на звичний раціон переходьте поступово за 1–2 тижні;
• не давайте жирного, кісток, ласощів зі столу — кишківник відновлюється кілька тижнів;
• за рекомендацією лікаря — пробіотики та контрольний аналіз крові;
• 2–3 тижні після одужання собака ще виділяє вірус: гуляйте окремо від цуценят і нещеплених собак, прибирайте фекалії;
• завершіть курс щеплень за графіком лікаря: перехворіла собака має імунітет до парвовірусу, але не до інших інфекцій.

Дивіться також: Чума собак.

Матеріал має довідковий характер і не замінює огляд ветеринарного лікаря.