Під терміном сечокам'яна хвороба або уролітіаз лікарями розуміється утворення сечових каменів (або піску) у нирках, сечовому міхурі або їх затримання у просвіті сечоводів та уретрі. Сечові камені зустрічаються у всіх свійських тварин, але частіше - у кішок і собак. Хімічний склад такого каміння дуже різноманітний, так, наприклад, вони можуть включати сечову кислоту, урати, оксалати, карбонати, фосфати, цистин, ксантин і т.д. Поряд із цим і кількість каменів, що утворюються в сечових органах, коливається від одного до ста і більше. Величина їх також широко варіює (від просяного зернятка до розміру великого волоського горіха).
Етіологія
Що ж спричиняє утворення такого каміння? На жаль, однозначної відповіді на це питання не може бути. Однак на сьогоднішній день встановлено, що можливими факторами для появи нерозчинних сполук в сечі є: генетична схильність, раціон тварини, спосіб життя (нерухомість, ожиріння), інфекційні агенти, системні захворювання. Крім того, у домашніх кішок, що походять від пустельних предків, легко підтримується баланс рідини в організмі. Це відбиває їх здатність виробляти дуже концентровану сечу. Ця виняткова здатність може бути основним фактором у розвитку у них уролітіазу. Необхідно відзначити, що у котів діаметр просвіту уретри більш ніж утричі менше, ніж у котів. Це зумовлює частіший клінічний прояв сечокам'яної хвороби.
Уроліти можуть утворюватися в сечі за таких умов:
- Хімічні компоненти уроліту присутні в сечі в концентраціях, що перевищують можливість їх розчинення, що сприяє випаданню кристалів, які збираються в мікрокамні.
- Певний pH сечі, частіше лужний.
- Утворення кристалів має відбуватися досить швидко, для того щоб їх не могло вимити сечею, що відокремлюється, з сечових шляхів.
- Наявність ядра (матриці) для утворення кристалів, яким можуть бути залишки клітин, сторонні тіла, бактерії та, можливо, віруси.
- Бактеріальна флора може привертати до деяких форм уролітіазу, т.к. саме у процесі життєдіяльності організмів активно синтезуються нерозчинні мінеральні сполуки.
Клінічні симптоми
Зовнішній прояв хвороби залежить від форми, розмірів та розташування каменів. Захворювання може не виявлятися зовні, якщо камені не закупорюють просвіти уретрального каналу, не мають гострих країв, якими викликалися б механічні пошкодження слизової оболонки. Іноді при проведенні візуальних методів діагностики у тварин виявляли велике каміння, більше двох сантиметрів у діаметрі. Час утворення такого каменю не менш як півтора року. Проте за цей період жодних скарг та ознак захворювання не спостерігалося. Підозри на сечокам'яну хворобу з'являються лише при утрудненні сечовипускання, при якому тварина тужиться, часто приймає відповідну позу, а сеча при цьому виділяється дуже слабким струменем, часто з кров'ю, часом припиняється або зовсім припиняється. Сеча часто містить дрібний пісок.
Діагностика
При постановці діагнозу ветеринарний лікар враховує клінічні ознаки, результати опитування власників тварини, лабораторні дослідження сечі та обов'язково проводить рентгенологічне та ультразвукове дослідження, т.к. подібні симптоми можуть виникати: при здавлюванні просвіту уретри пухлиною, запальним набряком, а кров у сечі та біль можуть проявлятися при гострому циститі, гимолізі тощо.
Лікування
Лікування сечокам'яної хвороби зводиться до наступних принципів:
1. Зняття гострого стану та відновлення відтоку сечі. Для цього необхідно видалити камінь або пісок із уретри катетером та промити просвіт уретри антисептичним розчином (робиться під загальною анестезією). При запущених випадках лікарі змушені вдаватися до операції з уретростомії (створення штучного каналу виведення до області обструкції). Ще більш складним є порожнинна операція - цистотамія, метою якої є повне видалення великих уролітів (діаметр яких більше просвіту уретри) з сечового міхура.
2. Після відновлення відтоку сечі протягом перших кількох днів необхідна інфузійна терапія (крапельниця) з метою відновлення водноелектролітного балансу та зняття інтоксикації. Також проводиться протизапальна та антибактеріальна терапія (до двох тижнів).
3. Після стабілізації стану обов'язкова довічна профілактика: дієтотерапія – лікувальні корми, при необхідності, антибіотикотерапія, фітотерапія (сечогінні збори тощо), а також регулярна диспансеризація: аналіз сечі та УЗД нирок та сечового міхура.
У кожному випадку лікування підбирається індивідуально, враховуючи стать, вік, вид тварини, ступінь ураження, наявність супутніх захворювань, і обов'язково має спиратися на докладну діагностику.
Найбільш правильним підходом до проблеми сечового каміння є профілактика цієї патології. З цією метою покращують умови годування та напування тварини. Уникають тривалого використання одноманітних продуктів, багатих на солі (риба, молоко, різні морепродукти, мінеральні добавки і т.д.), а також жорсткої питної води. Раціон збагачують вітамінами, а при годівлі вихованця сухими кормами використовують корми з позначкою для кастрованих тварин або для профілактики сечокам'яного захворювання.
Ми рекомендуємо власникам уважніше ставитись до здоров'я своїх вихованців і швидко реагувати при появі небажаних симптомів, тим самим не допускаючи розвитку серйозної патології, яка потребує серйозного втручання.